Виховний захід на тему: «ОСІННІЙ ДИВОГРАЙ» (літературно-мистецький вечір)
Мета. Розвивати естетичні мислення. Вчити сприймати красу рідної природи. Виховувати любов до природи.
Хід заняття
Учениця читає під музичний супровід вірш
Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печалі в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито Осінь жовтокрила на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом Синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, Золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печалі розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, І берізка гола мерзне за вікном.
Ведучий. Доброго вечора, дорогі друзі!
Ведуча. Вітаємо Вас, шанувальники поезії!
Ведучий. Літературні струни нашого літературно-мистецького вечора налаштовані на елегійний лад.
Ведуча. Легка зажура і печаль, і світлий сум, і—осінь. (Звучить пісня мінорної тональності)
Ведучий. Ще тепле сонце прагне всіх зігріти, Ще тут не вмерли спомини про літо, Ще гай займався в іскорках вогню, А вітер шепче: вроду спопелю.
Ведуча. Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і Марить обрисами літа…
Ведучий. Осінь—золота і прекрасна, глибока і гарна, багата і багряна, красива, сумна, суха і дощова, рання і пізня, тиха і щедра, золотава і сонячна, похмура, сіра, темна, бідна…
Ведуча. Осінь—ясна і блакитна, мила, пушкінська, жовтокоса, жовтогаряча і золотиста, мінлива і мрійна, поетична, приємна. Прохолодна і спокійна, сувора, чудова, врожайна…
Ведучий. Скільки епітетів, скільки образів осені замальовано у світовій поезії та і не тільки в поезії. Це улюблена пора багатьох живописців, композиторів, акторів, творчих людей.
Ведуча. Чому? Мабуть тому, що щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, і щороку разом із природою кожен переживає його, переживає свій листопад.
Ведучий. Мабуть, тому, що осінь—це підсумок, це невблаганний вечір, це схил людського життя, прощання.
Ведуча. А можливо тому, що осінь—це буяння золотаво-багряної краси, прекрасної, але такої скороминучої і тлінної.
Ведуча. Вітаємо Вас, шанувальники поезії!
Ведучий. Літературні струни нашого літературно-мистецького вечора налаштовані на елегійний лад.
Ведуча. Легка зажура і печаль, і світлий сум, і—осінь. (Звучить пісня мінорної тональності)
Ведучий. Ще тепле сонце прагне всіх зігріти, Ще тут не вмерли спомини про літо, Ще гай займався в іскорках вогню, А вітер шепче: вроду спопелю.
Ведуча. Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і Марить обрисами літа…
Ведучий. Осінь—золота і прекрасна, глибока і гарна, багата і багряна, красива, сумна, суха і дощова, рання і пізня, тиха і щедра, золотава і сонячна, похмура, сіра, темна, бідна…
Ведуча. Осінь—ясна і блакитна, мила, пушкінська, жовтокоса, жовтогаряча і золотиста, мінлива і мрійна, поетична, приємна. Прохолодна і спокійна, сувора, чудова, врожайна…
Ведучий. Скільки епітетів, скільки образів осені замальовано у світовій поезії та і не тільки в поезії. Це улюблена пора багатьох живописців, композиторів, акторів, творчих людей.
Ведуча. Чому? Мабуть тому, що щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, і щороку разом із природою кожен переживає його, переживає свій листопад.
Ведучий. Мабуть, тому, що осінь—це підсумок, це невблаганний вечір, це схил людського життя, прощання.
Ведуча. А можливо тому, що осінь—це буяння золотаво-багряної краси, прекрасної, але такої скороминучої і тлінної.
Ведучий. А можливо тому, що осінь—це холод, що пронизує не тільки тіло, але й душу, це самотність… А тому так хочеться тепла, тепла людських сердець, щирості і задушевності.
Ведуча. На нашому святі присутня людина, для якої осінь—улюблена пора творчості, поезії це … (представлення гостя). Чому для вас осінь—це поезія? (Виступ гостя).
Ведучий. Самі на себе дивляться ліси, розгублені від власної краси. Немов прийшов незримий Левітан – то там торкнув їх пензликом, то там.
Ведуча. Осінній вітер одгуляв, затих. Стоїть берізонька, як в іскрах золотих.
Ведучий. Вечірній сон закоханого літа І руки, магнетичні у ночі. Вродлива жінка, ласкою пригріта, Лежить у літа осінь на плечі.
Ведуча. Осінь… Як іскра ще в тобі горить І заснути не встигла, – Гори! Життя—єдина мить, Для смерті ж—вічність ціла. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі… Та знай: над нас –боги скупі, Над нас—глухі й нечулі…
Ведучий. Свої улюблені вірші читають учні. Чужі слова чужої пісні, Чужої музики і болю Мені вплітаються у долю, Мені вплітаються у долю.
Ведучий. Самі на себе дивляться ліси, розгублені від власної краси. Немов прийшов незримий Левітан – то там торкнув їх пензликом, то там.
Ведуча. Осінній вітер одгуляв, затих. Стоїть берізонька, як в іскрах золотих.
Ведучий. Вечірній сон закоханого літа І руки, магнетичні у ночі. Вродлива жінка, ласкою пригріта, Лежить у літа осінь на плечі.
Ведуча. Осінь… Як іскра ще в тобі горить І заснути не встигла, – Гори! Життя—єдина мить, Для смерті ж—вічність ціла. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі… Та знай: над нас –боги скупі, Над нас—глухі й нечулі…
Ведучий. Свої улюблені вірші читають учні. Чужі слова чужої пісні, Чужої музики і болю Мені вплітаються у долю, Мені вплітаються у долю.
Ведуча. Мої слова моєї пісні, Моєї музики і болю Комусь вплітаються у долю, Комусь вплітаються у долю.
Ведучий. Нас переплетено навіки, Світ переплетено навіки, Ми сходимось, неначе ріки, У непізнанім океані. Землі своєї, свого дива, І кожна втрачена краплина Невідновима…
Ведуча. А зараз прозвучить улюблена поезія у виконанні учнів. Осінній день, осінній день, осінній! О, синій день, о, синій ден, о, синій! Осанна осені, о сум! Осанна! Невже це осінь, осінь, о!—та сама.
Ведучий. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав—нема мелодій.
Ведучий. Нас переплетено навіки, Світ переплетено навіки, Ми сходимось, неначе ріки, У непізнанім океані. Землі своєї, свого дива, І кожна втрачена краплина Невідновима…
Ведуча. А зараз прозвучить улюблена поезія у виконанні учнів. Осінній день, осінній день, осінній! О, синій день, о, синій ден, о, синій! Осанна осені, о сум! Осанна! Невже це осінь, осінь, о!—та сама.
Ведучий. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген, килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій. І плаче коник серед трав—нема мелодій.
Ведуча. Сідає втомлене осіннє сонце і з’являються перші зорі…
Ведучий. Стихають осінні акорди музики, змовкають прощальні слова віршів…
Ведуча. Розходяться сповнені вражень слухачі та учасники, несучи у життя поезію, романтику і вогонь творчості..
Немає коментарів:
Дописати коментар